головна сторінка  написати  карта сайта
Русский / English   

Новини

Євген СТАНКОВИЧ: ПРОСТІ ДУМКИ У ЮВІЛЕЙНИЙ РІК

19 вересня 2012 року виповнилось 70 років композитору Євгену Станковичу. Друзі композитора зустрілися з ним, щоб дізнатися, про його настрій з приводу цієї урочистої події. Деякі думки маестро про композиторську творчість, що прозвучали під час зустрічі, викладені нижче.

ПРО ВІДНОШЕННЯ ДО ЖИТТЯ

 

Євгену СТАНКОВИЧУ - 70

 

Треба залишатися оптимістом. Істина полягає у тому, що сама психіка людини побудована таким чином, що кожного дня вона продовжує сподіватися на краще і чекати якихось позитивних зрушень. До останнього  моменту, до іздихання людина не втрачає надії.

ПРО СВОБОДУ ТВОРЧОСТІ

Музиканту, насправді, по барабану, хто там знаходиться зверху. Жодний уряд і жодний президент не допоможуть композитору писати. Існують, звичайно, фактори соціальні та побутові. Ігор Стравінський, даючи поради молодим авторам, добре сказав, що для того, щоб займатися улюбленою справою, непогано би спочатку заробити кілька мільйонів. Звичайно, завжди були і, мабуть, будуть завзяті фанатики своєї справи, люди не від світу цього, що готові жертвувати усім заради свого мистецтва та абстрагуватися від усього сущого. Але вони все-таки виняток. Справа не тільки у матеріальній забезпеченності, яка гарантує, скажімо, незалежність від служби та поденності. Але ж ми залежимо і від людей — ближніх та дальніх, наприклад, музикантів, які будуть грати твою музику.

ПРО СУЧАСНІСТЬ МУЗИКИ

Звичайно, усі мі зв'язані зі своїм часом. Ти дихаєш цим повітрям, хочеш ти цього чи ні. Той же Стравінський колись мудро помітив, що сучасна музика — є та, яка написана зараз, у цьому часі. Існує навіть таке  поняття, як інтонація епохи, і по музиці Прокоф'єва чи Шостаковича, Баха чи Моцарта можно їх епоху не тільки уявляти, але і вивчати. Слухаєш Моцарта – це один світ, включаєш, наприклад, Шенберга – це зовсім інший світ. Музика як би фіксує зміни суспільного світогляду. При цьому, я вважаю, що в ній, як і взагалі у мистецтві, немає жодного розвитку, а просто відбувається накопичення. Мистецтво має змогу відродження самого себе, знову і знову.

ПРО КРИЗИ В МИСТЕЦТВІ

У музиці не може бути застою – він у людей у головах. А музика – це така річ: як її зробиш, така вона і буде. Просто бувають часи, коли суспільство бурлить, у ньому відбувається хвилювання і зіткнення ідей, а бувають періоди затишшя і втоми. У них, одначе, все одно акумулюється енергія для нового поштовху. Є чутливі люди, які такі моменти пауз сприймають панічно, стверджують, що все навкруги деградує. Але ж примітивне завжди поводить себе більш агресивно, а тому і помітніше. Сьогодні, у епоху інтернету, появи нових систем комунікацій, диктаті медіа, з'являється відчуття, що розмиваються будь які естетичні канони та принципи художньої ідеології. Високе і нице сусідствують пліч о пліч, на рівних, і немає авторітету, який зможе заявити — ось це добре, а ось це погане. Зараз кожен сам собі коментатор. Суб'єктивно, з висоти віку, здається, що світ неймовірно засмічений. І духовна складова у ньому надзвичайно слабка. Але ж без духовності ми – нуль, тварини, звірі. Ось і цей застій нинішній – явище тимчасове, хоча про те, що буде далі, я не берусь судити. Але знаю, що обов'язково прийдуть люди, які будуть знищувати те, що було до них. І все робити по-своєму. Це закон природи.

ПРО ТЕРПИМІСТЬ

Музика нікому лиха не заподіє. Свідомість руйнує не музика, а децибели. Я дуже добре ставлюсь до будь якої музики, незалежно від того чи подобається вона мені, чи ні. Особисту думку маю. Але вона — не безапеляційна.

ПРО ТВОРЧУ ХАРИЗМУ

Ще раз процитую Стравінського, який казав, що у кожного композитора є свої родимі плями. Навіть якщо я захочу стилізувати іншого автора, все одно від свого нутра не відійду. Звичайно, упізнаність манери композитора — це його досягнення. Є дуже талановиті композитори, які як би не мають власної харизми. А от Шостаковича чи Прокоф'єва упізнаєш за двома нотами. Так, як ми відрізняємо людину по голосу. Звичайно, приємно, що твою музику упізнають на слух, навіть коли не знають, що це саме ти її написав. Значить, твій голос, дійсно, не плутають з ні яким іншим.

ПРО ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ

Майже ніколи не можна пояснити, як з'являється музика. Тут немає жодних універсальних правил. Це може бути пов'язано з якимось духовним стресом, з якоюсь несподіванкою, навіть з якимось безглуздям. Найважливішим залишається індивідуальність самого автора, його психіка, реакції його організму. З кожною людиною народжується новий світ, і хист її, мабуть, від Бога. А ось як цим хистом розпорядитися, як його удосконалювать, залежить від нас самих. Дехто з людей починає щось розуміти про себе, коли сил реалізувати у них вже нема. І у цьому теж одна з трагедій майже кожної людини.

ПРО НАТХНЕННЯ І РЕМЕСЛО

Звичайно, без ремесла жодної справи не зробиш. Хоча мені не відомі композитори, які б користувалися виключно ремеслом. Воно нічим не допоможе, якщо відходить натхнення. Россіні сорок років не писав музику, а Верді наприкінці життя написав, після величезної паузи, геніального «Отелло». Гадаю, до нього повернулось натхнення. Справжню музику неможливо висидіти. Це, як раніше казали, Божа ласка для людини. Без натхнення будь які знання порожні. Від природи в композиторі має бути не просто схильність, але жага до творіння. Непереборне бажання передати своє бачення світу. Хоча, як і звідки з'являється музика, я зрозуміти до цього часу не можу.

ПРО ЗМІНУ СТИЛЕЙ

Те, що народилось, має померти. Це закон. Який напрям вижив? Жоден. Класицизм пішов? Пішов. Романтизм пішов? Пішов. Неокласицизм пішов, соцреалізм теж пішов. Піде і авангард. Від кожного напряму залишаються поодинокі твори. Адже і в епоху Баха десятки його колег писали фуги… Але процес не зупиниться. Буде знову все міситися і народжуватися з цієї «колотнечі несусвітної», як казав покійний Олександр Білаш, щось нове.

ПРО СЕБЕ

Зізнаюсь чесно, свою творчість я не поділяю на жодні періоди, і «епохальних» творів в ній не відзначаю. Я від жодного із своїх творів не відмовляюсь. Я починав з авангарду, до того ж доволі радикального, багато їм займався і вивчав його, тому що мені це було цікаво. Потім цей інтерес згас. Просто тоді я писав так, а зараз роблю інакше. А багато чого, з того, що писав раніше, навіть повторити не зможу. Пошлюсь в котрий раз на Стравінського, який одного разу сказав, що, буцім то, в музиці мною завжди керували особисті апетити. Я гадаю, що немає більш точного визначення для композиторської роботи. Принаймні, мені такий підхід дуже близький. Як, до речі, і ще одна його думка — про те, що завдання композитора – ремонтувати старі кораблі. Це дуже важливо, це якби притягування того, що було до тебе, спосіб втриматися в духовному світі. Думаю, цей принцип може бути більш ефективним у творчій діяльності, аніж постійний пошук нового. Сама по собі новизна не може бути самоціллю. А ось самореалізація — інша справа. І у цьому сенсі, гадаю, що як композитор я себе ще абсолютно не використав. Іноді мені здається, що я взагалі ще не починав. Хоч і не певен, чи закінчу. Вік, звичайно, вже дається взнаки. І залежність від суспільства давить. Я не рахую своє буття на цій землі тим, що я придбав або заробив. Щастя для мене — в моїй скромній діяльності. Завжди, навіть коли був на чолі Спілки композиторів України, я жив творчо дуже замкненим, таким собі кустарем-одинаком. Але я щиро гордий з того, що ті твори, які я написав 20, 30, 40 років тому, звучать і сьогодні. Втішаюсь з того, що грають їх значно краще. А ще тому, що отримую пропозиції від молодих музикантів писати для них. Значить, я знаходжусь в процесі. І, повірте, не збираюсь зупинятися.

До ювілею Євгена Станковича приурочено багато концертів і фестивалей, які пройшли в Україні і далеко за її межами. У квітні у Києві відбувся I Міжнародний інструментальний конкурс Євгена Станковича. На батьківщині композитора, у Закарпатті, у місті Ужгороді, 7 листопада відбувся фестиваль «Музичний всесвіт Євгена Станковича».

Ювілей композитора було відзначено у Техасі (США) на фестивалі Української камерної музики та концертом у Нью-Йорку.

Париж відзначив ювілей Євгена Станковича 2 листопада авторським концертом творів для флейти на Французьскій флейтовій конвенції.

У Києві у рамках подій, присвячених ювілею композитора, кияни і гості міста побували на балеті Євгена Станковича "Ніч перед Різдвом" у Національному театрі опери і балету України 22 вересня та на концертному виконанні фольк-опери "Коли цвіте папороть" у Національній філармонії України 24 вересня 2012 року.

Многая літа, Маестро!

 

З метром спілкувалися СЕРГіЙ ВАСИЛЬЄВ і ВАЛЕРІЙ ЖИТИНСЬКИЙ

Фото Ігоря Галана

 

у розділ


© 2002 LEMMA Ltd.
© 2002 IT-Consulting